РЕГЛАМЕНТ (ЄС)
ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ та РАДИ
про запровадження Кодексу Спільноти з візових питань (Візового Кодексу)
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ ТА РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,
Беручи до уваги Договір про заснування Європейської Спільноти, та зокрема, Статті 62 (2) (а) та (b) (іі), Беручи до уваги пропозицію Комісії Діючи згідно процедури, викладеної у Статті 251 Договору.
Оскільки:
(1) Відповідно до Статті 6 Договору, створення території, на якій особи матимуть змогу вільно пересуватись, потрібно супроводжувати заходами в межах контролю зовнішніх кордонів, надання притулку та імміграції.
(2) Відповідно до Статті 62 (2) Договору, заходи з контролю перетину зовнішнього кордону країн-членів ЄС повинні встановити норми регулювання віз для запланованого перебування тривалістю не більше трьох місяців, включно із процедурами та умовами видачі віз державами-членами ЄС.
(3) В межах візової політики, встановлення “спільного збірника” законів, зокрема через об'єднання та розвиток спільного доробку (відповідних положень Конвенції, що виконує Шенгенську Угоду від 14 червня 1985 та Спільні Консульські Інструкції), є одним із основних компонентів “подальшого розвитку спільної візової політики як частини багатоярусної системи, спрямованої на спрощення здійснення правомірних подорожей та боротьбу з нелегальної іміграцією через подальше узгодження національного законодавства та робочої практики місцевих консульських місій”, як вказано у Гаазькій програмі: посилення свободи, безпеки та справедливості в Європейському Союзі.
(4) Візові установи держав-членів ЄС повинні знаходитись або бути представленими в усіх третіх країнах, громадяни яких підлягають візовим вимогам. Держави члени ЄС, які не мають власної консульської установи в певній третій країні або на певній території даної країни, повинні працювати над укладенням угод про представництво для того, щоб уникнути диспропорційних зусиль, докладених заявниками для отримання доступу до консульських установ.
(5) Для боротьби із нелегальною імміграцією необхідно визначити правила транзиту через територію міжнародних аеропортів. Таким чином, громадяни третіх країн, включених до спільного списку, повинні володіти транзитною візою через аеропорт. Тим не менше, в незвичайних випадках масового напливу нелегальних мігрантів, держави-члени ЄС матимуть право вимагати такі візи у громадян третіх країн, які не є переліченими у спільному списку. Індивідуальні рішення держав-членів ЄС потрібно переглядати щорічно.
(6) Умови прийому заявників потрібно організувати із належною повагою до гідності людини. Опрацювання візових заявок потрібно здійснювати професійно, шанобливо та пропорційно до поставлених завдань.
(7) Держави-члени ЄС повинні забезпечити високі стандарти якості послуг, запропонованих громадянам, а також дотримання якості в процесі професійної адміністративної діяльності. Країни повинні виділити необхідну кількість досвідченого персоналу, а також достатньо ресурсів для максимального спрощення процесу опрацювання візових заявок. Держави-члени ЄС повинні забезпечити застосування принципу “одного візиту” для всіх заявників.
(8) Багаторазові візи повинні бути видані за умови дотримання певних вимог з метою зниження адміністративного навантаження на консульські установи держав-членів ЄС та спрощення безперешкодного пересування для тих, хто часто або регулярно подорожує. Заявники, які зарекомендували себе як сумлінні та надійні в межах виконання консульських вимог, повинні мати змогу максимально використовувати переваги такої спрощеної процедури.
(9) Як визначено Регламентом (ЄС) № 767/2008 Європейського Парламенту та Ради від 9 липня 2008 року щодо Візової Інформаційної Системи та обміну даними між державами-членами ЄС про візи для короткотермінових подорожей (Регламент VIS),1 реєстрація біометричних даних у Візовій Інформаційній Системі (VIS) є необхідною, тому особиста поява заявника, принаймні для подання першої візової заявки, повинна стати однією з основних вимог подання заявки на отримання візи.
(10) Для спрощення процедури подання заявки для отримання наступної візи, відбитки пальців, відскановані під час подання першої заявки, можна внести до системи VIS, на період тривалістю 59 місяців. Після завершення даного терміну відбитки пальців потрібно відсканувати знову.
(11) Будь-які документи, дані чи біометричні дані, отримані державою-членом ЄС під час візової процедури, потрібно вважати консульським документом згідно Віденської Конвенції про Консульські відносини від 24 квітня 1963 року, та використовувати відповідним чином.
(12) Директива 95/46/EC Європейського Парламенту та Ради від 24 жовтня 1995 року про захист осіб в межах опрацювання особистих даних та вільного руху таких даних стосується держав-членів ЄС в межах опрацювання особистих даних відповідно до даного Регламенту.
(13) Для спрощення процедури потрібно визначити декілька способів співпраці, наприклад, обмежене представництво, спільне розміщення консульських установ, спільні візові центри, можливість звернення до почесних консулів та співпраця із зовнішніми провайдерами послуг, враховуючи, зокрема, відповідні вимоги захисту даних, встановлені Директивою 95/46/EC. Відповідно до положень даного Регламенту, держави-члени ЄС повинні визначати тип організаційної структури, яку вони застосують у кожній третій країні .
(14) Потрібно внести положення про ситуації, за якими держава-член ЄС приймає рішення про співпрацю із зовнішнім провайдером послуг в межах збору візових заявок. Таке рішення можна прийняти за наявності виняткових обставин чи з причин, пов'язаних із місцевими умовами, за яких співпраця з іншими державами членами ЄС у формі представництва, обмеженого представництва, спільного розміщення консульських установ чи існування спільного центру візових заявок, не є прийнятними для даної держави-члена ЄС. Таких домовленостей потрібно досягти згідно загальних принципів видачі віз та враховуючи вимоги захисту даних, встановлені Директивою 95/46/EC. До того ж, при досягненні та виконанні таких домовленостей потрібно взяти до уваги необхідність уникати існування можливості торгівлі візами.
(15) Держава-член ЄС повинна зберігати можливість подання візових документів прямо до дипломатичних місій або консульських установ для заявників тих країн, в яких дана держава прийняла рішення про співпрацю із зовнішнім провайдером послуг.
(16) Держава-член ЄС зобов'язана співпрацювати із зовнішнім провайдером послуг на основі правового документу, який повинен містити положення про конкретні обов'язки провайдера, прямий та загальний доступ до його приміщень, наявність інформації для заявників, конфіденційність, а також про обставини, умови та процедуру тимчасового припинення чи відмови від співпраці.
(17) Даний Регламент, дозволяючи співпрацю держав-членів ЄС та зовнішніх провайдерів послуг в межах збору візових заявок, та одночасно встановлюючи принцип “одного візиту” для подання візових заявок, частково послаблює загальну норму особистої присутності заявника у дипломатичній місії чи консульській установі. Дана схема не обмежує можливості особистої співбесіди із заявником, якщо це необхідно.
(18) Співпраця консульських установ Сторін Шенгенського Договору на місцевому рівні є важливою для узгодження практики реалізації спільної візової політики та належної оцінки міграційних та/або безпекових ризиків. За неоднорідних місцевих обставин, робоче виконання певних законодавчих положень потрібно оцінювати серед дипломатичних місій держав-членів ЄС та консульських постів на окремих територіях. Оцінку потрібно проводити для забезпечення узгодженого виконання законодавчих положень з метою уникнення торгівлі візами та нерівноправного ставлення до заявників.
(19) Статистичні дані є важливим інструментом моніторингу міграційних рухів, вони також можуть виступати ефективним засобом управління. Саме тому, ці дані потрібно регулярно укладати згідно спільного формату.
(20) Заходи, необхідні для виконання даного Регламенту, потрібно ухвалити відповідно до Рішення Ради 999/468/EC від 28 червня 1999 року, що визначає процедуру реалізації виконавчих повноважень, наданих Комісії.
(21) Зокрема, Комісія повинна мати повноваження ухвалювати поправки до Додатків даного Регламенту. Оскільки відповідні заходи будуть загальними і доповнюватимуть другорядні складові даного Регламенту, зокрема, через внесення нових другорядних елементів, такі заходи потрібно ухвалювати згідно з нормативною процедурою та уважно перевіряти відповідно до Статті 5а Рішення 1999/468/EC.
(22) Для забезпечення узгодженого застосування даного Регламенту на робочому рівні, потрібно розробити інструкції щодо практики та процедур, яких держави-члени ЄС
повинні дотримуватись під час опрацювання візових заявок.
(23) Потрібно створити спільний веб - сайт для Сторін Шенгенського Договору з метою підвищення наочного доступу та удосконалення стандартизованого бачення спільної візової політики. Такий сайт виступатиме інструментом забезпечення громадськості повною достовірною інформацією про подання заявки на візу.
(24) Потрібно ухвалити адекватні заходи, необхідні для моніторингу виконання та оцінки Регламенту.
(25) З метою врахування положень даного Регламенту потрібно внести відповідні зміни до Регламенту VIS та Регламенту (ЄС) № 562/2006 Європейського Парламенту та Ради від 15 березня 2006 року, що встановлює Кодекс Спільноти про норми, що регулюють рух осіб при перетині кордонів (Кодекс Шенгенського кордону).
(26) Двосторонні угоди, підписані між Спільнотою та третіми країнами, спрямовані на спрощення опрацювання візових заявок, можуть відступати від положень даного Регламенту.
(27) Особливу схему спрощеної видачі віз членам Олімпійської родини потрібно застосовувати, якщо держава-член ЄС приймає Олімпійські чи Параолімпійські Ігри.
(28) Оскільки цілей даного Регламенту, а саме: запровадження процедур та умов видачі віз для транзиту чи запланованого перебування на території держав-членів ЄС, тривалістю не довше трьох місяців протягом будь-якого піврічного терміну, неможливо досягти на рівні держав-членів ЄС, тому більш доцільним є їх досягнення на рівні Спільноти. Спільнота має право вжити заходів, враховуючи принцип субсидіарності, встановлений у Статті 5 Угоди. Згідно з принципом пропорційності, встановленим у вищезгаданій Статті, даний Регламент не виходить за межі необхідного для досягнення мети.
(29) Даний Регламент базується на дотриманні основних прав та принципів, які, зокрема, визнає Конвенція Ради Європи про захист прав людини та основних свобод та Хартія засадничих прав Європейського Союзу.
(30) Умови, що регулюють в'їзд на територію держав-членів ЄС чи видачу віз, не впливають на норми, які на даний час регулюють визнання дії проїзних документів.
(31) Відповідно до Статті 1 та 2 Протоколу про Позицію Данії, доданого до Договору про Європейський Союз та Договору про заснування Європейської Спільноти, Данія не бере участі в ухваленні даного Регламенту, юридично не зобов'язана його виконувати і не є суб'єктом його застосування. Оскільки даний Регламент базується на Шенгенському доробку відповідно до положень Розділу IV Частини 3 Договору про заснування Європейської Спільноти, та згідно зі Статтею 5 вищезгаданого Протоколу Данія повинна прийняти рішення про можливе внесення положень Регламенту до власного національного законодавства протягом шести місяців після ухвалення даного Регламенту.
(32) Даний Регламент є продовженням положень Шенгенського доробку щодо Ісландії та Норвегії в межах Угоди, підписаної Радою Європейського Союзу, Республікою Ісландія та Королівством Норвегія, про асоціацію згаданих держав в рамках виконання, застосування та розвитку Шенгенського доробку, які підлягають нормам Статті 1, пункту В Рішення Ради 1999/437/EC про особливі домовленості для застосування даної Угоди.
(33) Потрібно досягти домовленостей з Ісландією та Норвегією, які б дозволяли залучення представників цих країн до роботи комітетів, що сприяють Комісії у реалізації її виконавчих повноважень відповідно до даного Регламенту. Такі домовленості про комітети, які сприятимуть Європейській Комісії у реалізації її виконавчих повноважень, розглядали в Обміні офіційними листами між Радою Європейського Союзу, Ісландією та Норвегією, доданого до вищезгаданої Угоди. Комісія подала до Ради проект рекомендацій з метою обговорення таких домовленостей .
(34) Даний Регламент є продовженням положень Шенгенського доробку щодо Швейцарії, в межах Угоди між Європейським Союзом, Європейською Спільнотою та Швейцарською Конфедерацією про асоціацію Швейцарської Конфедерації до виконання, застосування та розвитку Шенгенського доробку, які підлягають нормам Статті 1, пункту В Рішення 1999/437/EC, що потрібно тлумачити разом зі Статтею 3 Рішення 2008/146/EC про підписання даної Угоди.
(35) Даний Регламент є продовженням положень Шенгенського доробку щодо Ліхтенштейну в межах Протоколу між Європейським Союзом, Європейською Спільнотою, Швейцарською Конфедерацією та Князівством Ліхтенштейн про приєднання Князівства Ліхтенштейн до Угоди, підписаної між Європейським Союзом, Швейцарською Конфедерацією, про асоціацію Швейцарської Конфедерації до виконання, застосування та розвитку Шенгенського доробку, які підлягають нормам Статті 1, пункту В Рішення 1999/437/EC, що потрібно тлумачити разом із Статтею 3 Рішення 2008/261/EC про підписання даного Протоколу.
(36) Даний Регламент є продовженням положень Шенгенського доробку, в яких Королівство Великобританії не бере участі, відповідно до Рішення Ради 2000/365/EC щодо вимоги Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії долучитись до певних положень Шенгенського доробку. Таким чином, Сполучене Королівство не бере участь в ухваленні Регламенту, юридично не зобов'язане його виконувати та не є суб'єктом його застосування.
(37) Даний Регламент є продовженням положень Шенгенського доробку, в яких Ірландія не бере участі відповідно до Рішення Ради 2002/192/EC про вимогу Ірландії долучитись до певних положень Шенгенського доробку1. Таким чином, Ірландія не бере участі в ухваленні Регламенту, юридично не зобов'язана його виконувати та не є субєктом його застосування. (38) Даний Регламент, за винятком Статті 3, являє собою положення, розроблені на основі Шенгенського доробку, або які іншим чином стосуються даного доробку за змістом Статті 3 (2) Акту про Приєднання 2003 року та за змістом Статті 4 (2) Акту про Приєднання 2005 року,
УХВАЛИЛИ ДАНИЙ РЕГЛАМЕНТ:
РОЗДІЛ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1
Мета та межі дії
Стаття 2
Визначення
Задля втілення мети даного Регламенту, застосовуються наступні терміни:
1) “громадянин третьої країни” - будь-яка особа, яка не є громадянином ЄС відповідно до Статті 17 (1) Договору; 2) “віза” - дозвіл, виданий державою-членом ЄС, з метою:
(a) транзиту або запланованого перебування на території держав-членів ЄС тривалістю не довше трьох місяців протягом будь-якого піврічного терміну з дня першого в'їзду на територію держав-членів ЄС;
(b) транзиту через міжнародні транзитні зони аеропортів держав-членів ЄС;
3) “стандартна віза” означає візу, яка є дійсною на всій території держав-членів ЄС;
4) “віза з територіально обмеженою дією” означає візу, яка є дійсною на території однієї або декількох держав-членів ЄС, проте не всіх членів ЄС.
5) “транзитна аеропортова віза” - віза, яка є дійсною для транзиту через міжнародні транзитні зони аеропортів однієї чи більше держав-членів ЄС;
6) “візовий бланк ( у формі наліпки)” означає стандартний формат для віз, визначений Регламентом Ради (ЄС) № 1683/95 від 29 травня 1999 року, що окреслює стандартний формат для віз;
7) “визнаний проїзний документ” - проїзний документ, який визнають одна або декілька держав-членів ЄС з метою прикріплення віз;
8) “окрема сторінка для прикріплення віз” - стандартний шаблон для форм прикріплення візи, виданої державами-членами ЄС особам, які володіють проїзними документами, що не визнаються державою-членом ЄС, яка розробляє форму, відповідно до Регламенту Ради (ЄС) № 333/2002 від 18 лютого 2002 року про стандартний шаблон прикріплення візи, виданої державами-членами ЄС особам, які володіють проїзними документами, не визнаними державою-членом ЄС, яка розробляє форму;
9) “консульство” означає дипломатичну місію держави-члена ЄС або консульський пост держави-члена ЄС, наділений повноваженнями видавати візи, та який очолює консульський представник, відповідно до Віденської Конвенцієї про Консульські відносини від 24 квітня 1963 року;
10) “заявка” означає заявку на отримання візи;
11) “комерційний посередник” означає приватну адміністративну агенцію, транспортну компанію чи туристичну агенцію (туристичного оператора або дистриб'ютора).