РОЗДІЛ III
ПРОЦЕДУРИ ТА УМОВИ ВИДАЧІ ВІЗ
Глава I
Органи влади, що беруть участь у процедурах, пов'язаних із опрацюванням візових заявок
Стаття 4
Органи влади, уповноважені виконувати процедури, пов'язані із опрацюванням візових заявок
Стаття 5
Держава-член ЄС, уповноважена розглядати та приймати рішення щодо заявок
(a) державою-членом ЄС, територія якої є єдиним пунктом призначення візиту (-ів),
(b) державою-членом ЄС, територія якої є основним пунктом призначення візиту(-ів) з точки зору тривалості чи мети перебування, якщо візит передбачає більше, ніж один пункт призначення, або
(c) державою-членом ЄС, зовнішні кордони якої аплікант перетинає при в'їзді на територію держав-членів ЄС, якщо основний пункт призначення неможливо визначити.
2. Держава-член ЄС, уповноважена розглядати та приймати рішення щодо заявок на отримання стандартної візи з метою транзиту, повинна бути:
(a) відповідною транзитною державою-членом ЄС, якщо транзит здійснюється через територію однієї держави-члена ЄС, або
(b) державою-членом ЄС, зовнішній кордон якої заявник перетне першим на початку транзиту, якщо транзит здійснюється через територію декількох держав-членів ЄС.
3. Держава-член ЄС, уповноважена розглядати та приймати рішення щодо заявок на транзитну візу через аеропорт, повинна бути:
(a) Державою-членом ЄС, на території якої розташований аеропорт, у випадку здійснення одноразового транзиту через аеропорт, або
(b) Державою-членом ЄС, на території якої знаходиться перший аеропорт, у випадку здійснення двох або декількох транзитів через аеропорти.
4. Держави-члени ЄС повинні підтримувати співпрацю для уникнення ситуацій, коли візову заявку неможливо розглянути чи прийняти рішення щодо неї, оскільки держава-член ЄС, уповноважена відповідно до абзаців 1 та 3, не є представленою у третій країні, в якій заявник подав візову заявку згідно з нормами Статті 6.
Стаття 6
Територіальні повноваження консульств
Стаття 7
Повноваження видавати візу громадянам третіх країн, які легально перебувають на території держави-члена ЄС
Громадяни третіх країн, які легально перебувають на території держави-члена ЄС, та які зобов'язані отримати візу для в'їзду на територію однієї або декількох держав-членів ЄС, повинні подати візову заявку до консульства уповноваженої держави-члена ЄС відповідно до Статті 5 (1) або 2.
Стаття 8
Домовленості про представництво
(a) вони повинні вказувати тривалість такого представництва, навіть якщо тимчасового, та процедуру припинення представництва;
(b) якщо держава, яку представляють, має Консульство, розташоване на території відповідної третьої країни, угода може містити положення щодо приміщення, персоналу та оплати державою-членом ЄС, яка є представленою;
(c) вони можуть вказувати, що заявки від певних категорій громадян третіх країн повинні передаватись державою-членом ЄС, яка здійснює представництво, до центральних органів держави, яка є представленою, для попередньої консультації, як зазначено в Статті 22; (d) як відступ від абзацу 2, угода може надавати право державі-члену ЄС, який здійснює представницькі функції, відмовляти у видачі віз після розгляду заявок.
4. Держави-члени ЄС, які не мають консульських установ у третіх країнах, повинні досягти домовленостей про представництво із державами-членами, які мають консульства на території даних країн.
5. Держави-члени ЄС, в яких немає консульств у певному регіоні чи на певній території, повинні досягти домовленостей про представництво із державамичленами ЄС, які мають консульські установи в даному регіоні чи на території, з метою уникнення ситуації, коли недосконале транспортне сполучення або великі відстані у певному регіоні зумовлюють докладання непропорційних зусиль з боку заявників для отримання доступу до консульств.
6. Держава-член ЄС, яка є представленою, зобов'язана повідомляти Комісію про досягнення домовленостей про представництво або їх скасування до того, як вони вступлять в силу або припинять діяти.
7. В той же час, консульська установа держави-члена ЄС, яка здійснює представницькі функції, зобов'язана інформувати інших держав-членів ЄС, а також делегацію Комісії у зазначеній юрисдикції про досягнення домовленостей про представництво або їх скасування до того, як вони вступлять в дію або припинять діяти.
8. Якщо консульство держави-члена ЄС, яка здійснює представницькі функції, прийме рішення про співпрацю із зовнішнім провайдером послуг відповідно до Статті 43 або із акредитованими комерційними посередниками відповідно до Статті 45, така співпраця повинна охоплювати заявки, згадані в домовленостях про представництво. Центральні органи держави-члена ЄС, яка є представленою, потрібно заздалегідь інформувати про таку співпрацю.
ГЛАВА II Застосування
Стаття 9
Умови подання заявки на практиці
1. Заявки потрібно подавати не раніше, ніж за три місяці до початку запланованої подорожі. Власники багаторазових віз можуть подавати заявку до закінчення терміну дії візи, дійсної протягом принаймні шести місяців.
2. Для заявників може існувати вимога призначення особистої зустрічі для подання заявки. Як правило, така зустріч повинна відбутись протягом двох тижнів від дня подання запиту на співбесіду .
3. У термінових випадках консульство може дозволити заявникам подати заявки або без призначення зустрічі, або призначити таку зустріч одразу.
4. Заявку до консульства може подавати заявник або акредитовані комерційні посередники, як зазначено у Статті 45 (1), обмежуючи положення Статті 13 або згідно із Статтями 42 або 43.
Стаття 10
Загальні правила подання заявки
1. Не обмежуючи положень Статті 13, 42, 43 та 45, заявники повинні особисто подавати заявку.
2. Консульства мають права скасувати вимогу, зазначену у пункті 1, якщо заявник зарекомендував себе як чесна та надійна особа.
3. При поданні заявки заявник зобов'язаний :
(a) надати аплікаційну форму відповідно до Статті 11;
(b) надати проїзний документ відповідно до Статті 12;
(c) надати фотокартку згідно стандартів визначених Регламентом (ЄС) 1683/95, або відповідно до стандартів Статті 13 Регламенту VIS, якщо система VIS функціонує відповідно до Статті 48 Регламенту VIS,;
(d) надати дозвіл на зняття відбитків пальців відповідно до Статті 13 за необхідності;
(e) сплатити консульський збір відповідно до Статті 16;
(f) надати додаткові документи відповідно до Статті 14 та Додатку II;
(g) за необхідності надати докази наявності відповідного та дійсного туристичного медичного страхування згідно із Статтею 15 .
Стаття 11
Візова заявка
1. Кожен заявник зобов'язаний надати заповнену та підписану візову заявку, як вказано в Додатку I. Особи, внесені до проїзного документа заявника, повинні надати окрему аплікаційну форму. Неповнолітні особи повинні надати заявку, підписану особою, що виконує постійні або тимчасові батьківські обов'язки чи виступає законним опікуном.
2. Консульства зобов'язані забезпечити наявність та доступність безкоштовних форм візових заявок.
3. Форма повинна бути доступною наступними мовами:
(a) офіційною мовою(-ми) держави-члена ЄС, на в'їзд до якої подана заявка на візу;
(b) офіційною мовою приймаючої країни;
(c) офіційною мовою (мовами) приймаючої країни та офіційною мовою державичлена ЄС, на в'їзд до якої подана заявка на візу, або
(d) офіційною мовою держави-члена ЄС, що здійснює представництво, у випадку представництва. На додаток до мов(и), вказаних у пункті а, форма може бути доступною будь-якою офіційною мовою інституцій ЄС.
4. Якщо аплікаційна форма не є доступною мовою(-ми) приймаючої країни, заявникам потрібно окремо надати відповідний переклад.
5. Переклад аплікаційної форми офіційною мовою(-ми) приймаючої країни повинен бути зроблений за нормами співпраці Сторін Шенгенської Угоди на місцевому рівні, як зазначено у Статті 48.
6. Консульство зобов'язане інформувати заявників про мову(-и), якою можна заповнювати аплікаційні форми
Стаття 12
Проїзний документ
Заявник повинен надати дійсний проїзний документ, що відповідає наступним критеріям:
(a) термін його дії перевищує принаймні три місяці після запланованої дати повернення з території держав-членів ЄС або, якщо заплановано декілька візитів, після останньої запланованої дати від'їзду з території держав-членів ЄС. Проте, якщо існують обгрунтовані термінові обставини, така вимога може бути скасована;
(b) повинен містити принаймні дві порожні сторінки;
(c) повинен бути виданий принаймні протягом останнії десяти років.
Стаття 13
Біометричні дані
1. Держави-члени ЄС зобов'язані збирати біометричні дані заявника, які включають його фотокартку, відбитків десяти пальців відповідно до гарантій, викладених у Конвенції Ради Європи про захист прав людини та основних свобод, у Хартії засадничих прав Європейського Союзу та в Конвенції ООН про права дітей.
2. При поданні першої заявки заявник повинен з'явитись особисто. Під час першого візиту він зобов'язаний надати наступні біометричні дані:
– фотокартку, відскановану або зроблену під час подання заявки та
– відбитки десяти пальців, відскановані цифровим способом.
3. Якщо відбитки пальців заявника відсканували під час подання попередньої заявки та вперше внесли до системи VIS менш, ніж 59 місяців до дати подання нової заявки, їх потрібно скопіювати до наступної заявки.
Проте, якщо виникає обгунтований сумнів щодо особи заявника, консульство зобов'язане відсканувати відбитки пальців протягом періоду, вказаного у першому підпункті.
Більше того, якщо під час подання заявки одразу неможливо підтвердити, що відбитки пальців вже були відскановані протягом періоду, вказаного у першому підпункті, заявник може вимагати пройти сканування відбитків пальців.
4. Відповідно до Статті 9(5) Регламенту VIS, фотокартку, прикріплену до кожної заявки, потрібно внести до системи VIS. Задля цього заявник не зобов'язаний з'являтись особисто.
Технічні вимоги до фотокарток повинні відповідати міжнародним стандартам, визначеним Міжнародною Організацією Цивільної Авіації (ICAO) в документі 9303 частина 1, шосте видання.
5. Відбитки пальців повинні бути відскановані відповідно до стандартів ICAO та рішення Комісії 2006/648/EC від 22 вересня 2006 року, що визначає технічні особливості стандартів біометричних даних, пов'язаних із розробкою Візової Інформаційної Системи.
6. Біометричні дані повинні бути зібрані кваліфікованим та уповноваженим персоналом відповідних органів влади згідно із Статтями 4(1), (2) та (3). Під наглядом консульств біометричні дані також може збирати кваліфікований та уповноважений персонал почесного консула, як зазначено у Статті 42, або зовнішній провайдер послуг, як зазначено у Статті 43. Якщо виникає будь-який сумнів, відповідна(-і) держава(-и)член(и) ЄС зобов'язана забезпечити можливість перевірки в консульській установі тих відбитків пальців, які були відскановані зовнішнім провайдером послуг.
7. Наступні категорії заявників повинні звільнятись від зобов'язання надавати відбитки пальців
(a) діти віком до 12 років;
(b) особи, які фізично нездатні пройти процедуру сканування відбитків пальців. Якщо можливо відсканувати менше, ніж 10 пальців, потрібно відсканувати якнайбільшу кількість пальців. Проте, якщо неможливість сканування є тимчасовою, заявник повинен надати відбитки пальців під час подання наступної заявки. Органи влади, уповноважені відповідно до Статті 4(1), (2) та (3), повинні мати право вимагати подальшого роз'яснення причин тимчасової нездатності пройти сканування. Державичлени ЄС повинні забезпечити наявність відповідних процедур, що гарантують повагу до гідності заявника, якщо виникнуть зазначені проблнми під час запису;
(c) голови держав або урядів, члени уряду із дружиною/чоловіком, які їх супроводжують, а також члени урядової офіційної делегації, у випадку запрошення із офіційною метою від урядів держав-членів ЄС або від міжнародних організацій;
(d) монархи та інші високоповажні члени королівської родини на запрошення урядів держав-членів ЄС або міжнародних організацій, виданого з офіційною метою.
8. У випадках, зазначених у пункті 7, позначку “не застосовується” ("not applicable"), потрібно внести до системи VIS відповідно до Статті 8(5) Регламенту VIS.
Стаття 14
Додаткові документи
1. Під час подачі заявки на стандартну візу, заявник зобов'язаний надати:
(a) документ, що підтверджує мету візиту;
(b) документи, що стосуються місця проживання або доказ наявності достатніх коштів для забезпечення проживання;
(c) документи, які підтверджують, що заявник володіє достатніми коштами для проживання на період запланованого візиту та для повернення до своєї країни чи країни проживання, або для транзиту до третьої країни за умови гарантії права на в'їзд, або можливість законно заробити такі кошти, як зазначено у Статті 5(1)(c) та (3) Кодексу Шенгенського кордону;
(d) інформацію, яка надає можливість оцінити намір заявника залишити територію держави-члена ЄС до завершення терміну дії візи, на яку подається заявка.
2. При поданні заявки на отримання транзитної аеропортової візи, заявник зобов'язаний надати:
(a) документи, пов'язані із подальшою подорожею після запланованого транзиту через аеропорт до кінцевого пункту призначення;
(b) інформацію, яка надає можливість оцінити відсутність наміру заявника потрапити на територію держави-члена ЄС.
3. Невичерпний перелік додаткових документів, які консульство може вимагати від апліканта з метою перевірки дотримання умов, перелічених у пунктах 1 та 2, поданий у Додатку II.
4. Держава-член ЄС має право вимагати у заявників надати доказ фінансування та/або приватного місця перебування, заповнивши форму, яку складає кожна держава-член ЄС. Така форма, зокрема, повинна зазначати:
(a) чи її метою є підтвердження фінансування та/або наявності приватного місця перебування;
(b) чи приймаюча сторона є фізичною особою, компанією або організацією;
(c) дані та контакти приймаючої сторони;
(d) запрошеного(-их) заявника (-ів);
(e) адресу місця перебування;
(f) тривалість та мету поїздки;
(g) можливі родинні звязки з приймаючою стороною.
На додаток до офіційної мови держав-членів ЄС, форма повинна бути складена принаймні однією з інших офіційних мов інституцій Європейського Союзу. Форма повинна надавати особі, яка її підписує, необхідну інформацію відповідно до Статті 37(1) Регламенту VIS . Зразок форми повинен бути переданий Комісії.
5. В межах місцевої співпраці Сторін Шенгенської Угоди з метою врахування місцевих умов потребу укласти та узгодити перелік додаткових документів потрібно оцінювати в рамках окремої юрисдикції.
6. Консульства мають право знімати одну чи більше вимог, перелічених у пункті 1, якщо заявник зарекомендував себе як чесну та надійну особу, зокрема продемонстрував належне використання попередніх віз, та якщо не існує сумнівів, що він дотримається вимог Статті 5 (1) Кодексу Шенгенського кордону під час перетину зовнішніх кордонів держав-членів ЄС.
Стаття 15
Медичне туристичне страхування
1. Заявники на отримання стандартної візи для одного чи більше в'їздів повинні надати докази, що вони володіють відповідним та дійсним медичним туристичним страхуванням для покриття витрат, які можуть виникнути у зв'язку із репатріацією з медичних причин, надання термінових медичних послуг та/або терміного догляду у лікарні чи смерті під час їх перебування на території держав-членів ЄС.
2. Заявники на отримання стандартної візи для двох чи більше в'їздів (“багаторазової візи”) повинні надати докази, що вони володіють відповідним та дійсним медичним туристичним страхуванням, що діє протягом першого запланованого візиту.
До того ж, такі заявники повинні підписати заяву, вказану в аплікаційній формі, підтверджуючи те, що вони поінформовані про необхідність наявності медичного туристичного страхування для наступних візитів.
3. Страхування повинне бути дійсним на всій території держав-членів ЄС та діяти протягом всього періоду запланованого візиту чи транзиту особи. Мінімальне покриття повинне дорівнювати 30 000 євро.
Якщо видана віза із територіально обмеженою дією до території більше, ніж однієї держави-члена ЄС, страхування повинне бути дійсним принаймні у даних державахчленах ЄС.
4. Загалом, заявник повинен придбати страхування у країні проживання. Якщо це не є можливим, він зобов'язаний отримати страхування в будь-якій іншій країні.
Якщо інша особа отримує страхування від імені заявника, потрібно застосувати умови, визначені у пункті 3.
5. Під час оцінки відповідності покриття страхування, консульські установи повинні переконатись, що позови проти страхової компанії можуть бути відшкодовані у державі-члені ЄС.
6. Вимогу обов'язкового страхування можна вважати виконаною, якщо доведено, що належний рівень страхування отриманий відповідно до професії заявника. Виняток в межах надання доказів наявності медичного туристичного страхування може стосуватись певних професійних груп, наприклад, моряків, які вже отримали медичне туристичне страхування внаслідок професійної діяльності.
7. Власники дипломатичних паспортів звільняються від вимоги обов'язкового медичного туристичного страхування.
Стаття16
Консульський збір
1. Заявники зобов'язані сплатити консульський збір в розмірі 60 євро.
2. Діти віком від шести до дванадцяти років зобов'язані сплатити консульський збір в розмірі 35 євро.
3. Cуму консульського збору потрібно регулярно переглядати для покриття відповідних адміністративних витрат.
4. Від оплати консульського збору звільняються заявники, що входять до таких категорій:
(a) діти віком до шести років;
(b) учні, студенти, аспіранти та вчителі, що їх супроводжують, з метою навчання чи освітньої підготовки;
(c) науковці із третіх країн, які подорожують із метою проведення наукового дослідження, як визначено у Рекомендації № 2005/761/EC Європейського Парламенту та Ради від 28 вересня 2005 року для полегшення видачі державами-членами ЄС стандартних короткострокових віз для науковців із третіх країни, які подорожують на територію Спільноти з метою проведення наукових досліджень;
(d) представники неурядових організацій віком до 25 років, які беруть участь у семінарах, конференціях, спортивних, культурних чи освітніх заходах, організованих неурядовими організаціями.
5. Від оплати консульського збору можуть бути звільнені:
(a) діти віком від шести до дванадцяти років;
(b) власники дипломатичних чи службових паспортів;
(c) учасники, молодші за 25 років, які беруть участь у семінарах, конференціях, культурних чи освітніх подіях, організованих неурядовими організаціями.
В межах співпраці на місцевому рівні Сторони Шенгенської угоди повинні спрямувати зусилля для узгодження застосування даних винятків.
6. В індивідуальних випадках суму консульського збору можна анулювати або знизити для пропагування культурних та спортивних інтересів, а також інтересів у сфері зовнішньої політики, політики розвитку чи інших сфер, які є життєво важливими для громадськості чи з причин гуманності.
7. Консульський збір потрібно приймати у євро, національній валюті третьої країни або валюті, яка зазвичай використовується в третій країні, де подається заявка. Він не може бути відшкодований, крім випадків, зазначених у Статтях 18(2) та19(3).
Коли консульський збір сплачується у валюті, відмінній від євро, суму консульського збору у даній валюті потрібно визначати та регулярно переглядати відповідно до обмінного курсу валют, встановленого Європейським Центральним Банком. Сума, яка сплачується, може округлюватись, а консульські установи повинні забезпечити збір аналогічної плати в рамках співпраці Сторін Шенгенського договору на місцевому рівні.
8. Заявник повинен отримати чек за оплачену візу.
Стаття 17
Плата за послуги
1. Зовнішній провайдер послуг, зазначений у Статті 43, має право стягувати додаткову плату за послуги. Плата за послуги повинна відповідати витратам зовнішнього провайдера послуг під час виконання одного чи більше завдань, зазначених у Статті 43(6).
2. Плата за послуги повинна бути зазначена у юридичному документі, згаданому у Статті 43(2).
3. В рамках співпраці Сторін Шенгенського договору на місцевому рівні, державичлени ЄС повинні забезпечити, щоб плата за послуги, сплачена заявником, справедливо відображала послуги, запропоновані зовнішнім провайдером послуг, та відповідала місцевим умовам. Більше того, вони повинні працювати над узгодженням відповідної плати за послуги.
4. Плата за послуги не повинна перевищувати половину суми консульського збору, встановленого у Статті 16(1), незалежно від можливих знижок чи звільнень від оплати консульського збору, вказаних у Статті 16(2), (4), (5) та (6).
5. Відповідна(-і) держава-член (-и) ЄС повинна зберігати можливість для всіх заявників подавати візові заявки прямо до консульств.
Глава III
Розгляд заявок та прийняття рішення
Стаття 18
Підтвердження повноважень консульств
1. Після подання заявки консульство зобов'язане перевірити, чи воно володіє достатніми повноваженнями для розгляду заявки та прийняття рішення відповідно до положень Статті 5 та 6.
2. Якщо консульська установа немає таких повноважень, вона зобов'язана одразу повернути аплікаційну заявку та інші документи, подані заявником, відшкодувати витрати на оплату консульського збору та повідомити, яке консульство є уповноваженим.
Стаття 19
Прийнятність
1. Уповноважене консульство зобовязане перевірити, чи:
– заявка подана протягом терміну, зазначеного в Статті 9(1),
– заявка містить перелік складових зазначених у пунктах (a) - (c) Статті 10(3),
– відскановані біометричні дані та
– оплачений консульський збір.
2. Якщо уповноважене консульство визначить, що умови, зазначені у пункті 1, виконані, заявка повинна бути прийнята і консульство повинне:
– дотримуватись процедур, описаних у Статті 8 Регламенту VIS та
– проводити подальший розгляд заявки.
Дані повинні бути внесені до системи VIS виключно уповноваженим персоналом Консульства відповідно до Статтей 6(1), 7, 9(5) та 9(6) Регламенту VIS.
3. Якщо уповноважене консульство встановить, що умови, зазначені у пункті 1, не дотримані, заявка вважатиметься неприйнятною і консульство одразу:
– поверне аплікаційну форму та інші документи, подані заявником,
– знищить отримані біометричні дані,
– поверне сплачений консульський збір та
– не розглядатиме заявку.
4. Як виняток, заявка, яка не відповідає вимогам, вказаним у пункті 1, може вважатись прийнятною з причин гуманності або на підставі національного інтересу.
Стаття 20
Штамп, який вказує, що заявка є прийнятною
1. Коли заявка вважається прийнятною, уповноважена консульська установа повинна поставити штамп у проїзному документі заявника. Штамп повинен відповідати зразку, вказаному у Додатку III, та повинен ставитись відповідно до положень даного Додатка.
2. Штампи не потрібно ставити у дипломатичних, службових чи офіційних паспортах.
3. Положення даної Статті повинні стосуватись консульств держав-членів ЄС до дати, коли система VIS почне повноцінно функціонувати у всіх регіонах відповідно до Статті 48 Регламенту VIS.
Стаття 21
Перевірка умов в'їзду та оцінка ризику
1. При розгляді заявки на стандартну візу, потрібно переконатись, що заявник виконує умови в'їзду, визначені у Статті 5(1)(a), (c), (d) та (e) Кодексу Шенгенського Кордону. Особливо уважно потрібно зважити, чи заявник несе ризик в межах нелегальної іміграції або безпеки держави-члена ЄС, а також чи заявник має намір залишити територію держав-членів ЄС до закінчення терміну дії візи, на яку подається заявка.
2. Потрібно звірятись із системою VIS відповідно до Статтей 8(2) та 15 Регламенту VIS в межах кожної заявки. Держави-члени ЄС повинні забезпечити повноцінне використання всіх пошукових критеріїв відповідно до Статті15 Регламенту VIS з метою уникнення необгрунтованих відмов та помилкової ідентифікації особи.
3. Під час перевірки відповідності заявника умовам в'їзду, консульство повинне переконатись:
(a) що наданий проїзний документ не є несправжнім, фальшивим чи підробленим;
(b) в підтвердженні заявником мети та умов запланованого візиту, а також наявності достатніх коштів для проживання на період запланованого візиту та для повернення до своєї країни чи країни проживання, або для транзиту до третьої країни за умови гарантії права на в'їзд, або можливості законно заробити такі кошти;
(c) чи аплікант є особою, якій видано застереження, внесене до Шенгенської інформаційної системи з метою відмови у праві на в'їзд;
(d) що заявник не вважається загрозою державній політиці, внутрішній безпеці чи громадському здоров'ю, як визначено у Статті 2(19) Кодексу Шенгенського Кордону, або міжнародним відносинами будь-якої держави-члена ЄС, зокрема, якщо не існує застереження у національних базах даних держав-членів ЄС з метою відмови у праві на в'їзд з аналогічних причин;
(e) що заявник володіє відповідним та дійсним туристичним медичним страхуванням, якщо це необхідно.
4. За необхідності, консульство зобов'язане перевіряти тривалість попередніх та запланованих подорожей щоб пересвідчитись в тому, що заявник не перевищив максимальну тривалість дозволеного перебування на території держав-членів ЄС, не враховуючи можливі візити за дійсними національними довгостроковими візами, чи дозвіл на проживання, виданий іншою державою-членом ЄС.
5. Кошти на проживання протягом запланованого візиту потрібно оцінювати пропорційно до тривалості та мети перебування та відповідно до середніх цін на проживання та харчування у конкретній державі-члені(-ах), розрахованих на кількість днів перебування, та на основі довідкових сум, визначених державамичленами ЄС згідно із Статтею 34(1)(c) Кодексу Шенгенського кордону. Доведена наявність фінансування та/або надання приватного місця розташування також може служити доказом наявності достатніх коштів для перебування.
6. Під час розгляду заявки на транзитну візу через аеропорт, консульство зобов'язане перевірити:
(a) що наданий проїзний документ не є несправжнім, фальшивим чи підробленим;
(b) пункти відправлення та прибуття громадянина третьої країни та співвідношення запланованої подорожі та транзиту через аеропорт;
(c) доказ подальшої подорожі до кінцевого пункту призначення.
7. Розгляд заявки повинен базуватись, основним чином, на автентичності та надійності поданих документів і достовірності та надійності тверджень заявника.
8. Під час розгляду заявки консульства мають право в обгрунтованих випадках запросити заявника на співбесіду та вимагати надання додаткових документів.
9. Попередня відмова у видачі візи не повинна означати автоматичну відмову під час подання наступної заявки. Нову заявку потрібно оцінювати на основі повної наявної інформації.
Стаття 22
Попередня консультація із центральними органами влади інших держав-членів ЄС
1. Держава-член ЄС може подавати запит до центральних органів інших держав-членів ЄС під час розгляду заявок, поданих громадянами окремих третіх країн, або окремих категорій таких громадян. Такі консультації не повинні стосуватись заявок на транзитні аеропортові візи.
2. Органи центральної влади, до яких звернулись за консультацією, повинні надати остаточну відповідь протягом семи днів після звернення. Відсутність відповіді протягом семи днів означатиме, що у них немає підстав для заперечення у видачі візи.
3. Держави-члени ЄС повинні повідомити Комісію про внесення норми чи відмову від вимоги попередньої консультації до того, як її застосують. Таку інформацію потрібно також надавати в межах місцевої співпраці Сторін Шенгенської Угоди у відповідній юрисдикції.
4. Комісія повинна інформувати держави-члени ЄС про такі повідомлення.
5. З дня заміни Консультаційної мережі зони Шенгену, як вказано у Статті 46 Регламенту VIS, попередня консультація повинна проводиться відповідно до Статті 16(2) згаданого Регламенту.
Стаття 23
Прийняття рішення щодо заявки
1. Рішення щодо заявок потрібно прийняти протягом 15 календарних днів з дня подання заявки, яка вважається прийнятною відповідно до Статті 19.
2. Даний період в індивідуальних випадках може продовжитись до максимум 30 днів, особливо якщо подальший перегляд заявки є необхідним, або у випадках здійснення представництва, коли відбувається звернення до органів влади держави-члена ЄС, яку представляють.
3. Як виняток, якщо в окремих випадках необхідно отримати додаткові документи, термін може бути подовжений максимально до 60 календарних днів.
4. Якщо заявку не відхилили, потрібно прийняти рішення:
(a) видати стандартну візу відповідно до Статті 24,
(b) видати візу із територіально обмеженою дією відповідно до Статті 25,
(c) відмовити у видачі візи відповідно до Статті 32, або
(d) припинити розгляд заявки та передати її до уповноважених органів влади держави-члена ЄС, яка є представленою, відповідно до Статті 8(2).
Факт, що сканування відбитків пальців є фізично неможливим, відповідно до Статті 13(7)(b), не повинен впливати на видачу чи відмову у видачі візи.
Глава IV
Видача візи
Стаття 24
Видача стандартної візи
1. Термін дії візи та тривалість дозволеного перебування повинні базуватись на розгляді, проведеному відповідно до Статті 21.
Віза може бути видана для одного, двох чи багатьох в'їздів. Термін дії не повинен перевищувати п'яти років.
У випадку транзиту тривалість дозволеного перебування повинна співпадати із часом, необхідним для транзиту.
Не обмежуючи положення Статті 12(a), термін тривалості дії візи має включати додатковий “пільговий термін” - 15 днів. Держава-член ЄС може вирішити не надавати “пільговий термін” з міркувань державної політики чи у зв'язку із міжнародними відносинами будь-яких держав-членів ЄС.
2. Не обмежуючи положень Статті 12(a), багаторазові візи потрібно видавати із терміном дії від шести місяців до п'яти років, за умови виконання наступних вимог:
(a) заявник доведе потребу або обгрунтує намір частих чи регулярних подорожей, зокрема через власний професійний чи сімейний статус, наприклад, бізнесмени, цивільні службовці, задіяні до здійснення регулярних офіційних контактів із інституціями держав-членів ЄС та інституціями Європейського Союзу, представники неурядових організацій, які подорожують із метою освітньої практики, участі в семінарах, конференціях, члени сімей громадян ЄС, члени сімей громадян третіх країни, які законно проживають на території держав-членів ЄС, моряки та
(b) заявник доведе власну чесність та надійність, зокрема правомірне використання попередніх стандарних віз чи віз з територіально обмеженою дією, власне економічне становище у своїй країні та дійсні наміри залишити територію держав-членів ЄС до завершення терміну ді